одна з найбільш нестерпних речей у стосунках - це коли тебе люблять недостатньо. але люблять начебто. на 7 із 10. пишуть, компліменти роблять, зацінюють твоє тіло, чимось допомагають, коли можуть.
але не дзвонять щоб почути твій голос, не цікавляться тим що тобі подобається, не хочуть знати, про що ти думаєш або який твій улюблений фільм, не підтримують тебе так, як треба (навіть коли ти розказувала в деталях, як треба), не тримають за руку, коли в тебе все розвалюється
і це просто тебе руйнує
відчуваєш, що класна людина, що поруч, що дивиться на тебе закоханими очима, що розуміє краще за інших, але це небажання бути ближче так ранить. в той час як для тебе ця людина - безодня, в яку хочеться падати з головою і кожен день дізнаватись більше.
і це все так, наче ти дарма жалієшся і дофіга хочеш, бо в тебе ж нібито все вже є. ну, відчуваєш себе деколи як пусте місце, ну і що з того?