треба фокусуватися на моменті.
на тут і зараз.
на тому, що необхідно у цю хвилину, а не "колись" та "може".
бо інакше розриває.
розриває від безпорадності. від невпевненості. від невизначеності.

не знаю, коли взагалі ще буде така розкіш, як планувати щось на майбутнє.

Кто разревелся, как ребенок, когда выступали Калуш? Я

Якщо так згадати, то Калуш - Стефанія - була перша пісня, яку я включила від початку війни. Тоді майнуло десь півтори тижні, я їхала на вокзал допомагати переселенцям. Хоч до того я її не слухала, але чомусь саме її включила першою. На всю гучність. Це був перший момент, коли розпач смінилася на агресію. Слухала зі стиснутими зубами і велииикою гордістю.

Як же мене хуйовить від Маріуполя та Азовсталі.
Окрім всіх цивільних, хоч це і здається вже неможливим, але як я мрію, щоб лишилися живими Прокопенко, Калина та всі військові, чиї імена мені невідомі.
З кожним новим зверненням Калини я радію, що він живий, але нічого хорошого в тих зверненнях немає.

Выход из комнаты меня угнетает. Люди вокруг гуляют, занимаются каждый своими делами, сидят компаниями в кафешках на летних площадках, покупают кофе и мороженое, смеются, любят, живут спокойной мирной жизнью. Оно и понятно, это не их война. На меня накатывает такая волна грусти и печали от того, что ещё недавно такими же были мы, что мы отлично проводили дни и ночи вместе, что мы были действительно счастливы, а теперь нас раскидало куда попало друг от друга, и каждых из нас «гуляет» только в ленте новостей.

Українці мають право не толерувати російську мову

Вчора ввечері я вперше з початку війни була сама під час повітряної тривоги. Виключила всюди світло та всілась в колідорі. Понти для приєзжих, так би мовити, бо якщо прилетить - мій триповерховий будинок складеться.
Та поки сиділа на тій підлозі - в голові грала "Вова, їбаш їх, блять".

Ще з повернення. Картопля під мийкою так проросла, що могла вже отримати карту киянина. А капуста у холодильнику вирішила, що цвіль по стінках його прикрасить.
Тим не менш, як же вдома добре!

Те, кто рассказывает, что ненависть украинцев не оправдана и нас просто сталкивают лбами - походу, не выкупают, что здесь вообще происходит.

что-то все равно произойдет

а мне остаётся лишь принять

Скільки ще життів мають забрати, щоб наші люди усвідомили, що немає «хароший рускіх»? Є тільки ті, які рятують свої дупи.
Зараз фейс активно агітує «мір ва всьом мірє» і грає роль сумлінного активіста. В реальності він просто звалив з рашки і тому такий смілий. Всі вже забули його трек «я роняю запад» і інтерв‘ю у дудя, де останній спитав, що він скаже пукіну при зустрічі, на що фейс відповів: «спасибо, что уронили запад». Все ще «хароший рускій»?
У мене була подруга з Москви, з якою ми спілкувалися з 2009 року. Думаєте, вона якось підтримала мене? 24-го вона лише залила сторіз, в якій було шось про «двойниє стандарти», і спитала, чи правда то все про втрати серед цивільних. На мої розповіді вона вже не відповідала. Навіть не читала. А потім взагалі знесла свою інсту «чіста із прінципа».
Також у мене був друг з Уфи. Перший час ще було ок, поки він не взяв на себе роль експерта і не почав мені розповідати про правильність анексії Криму, про те, що Донбас розстрілювали наші війська і катували там людей, а ще сказав, що його друга призвали і якщо доведеться, він буде вбивати. Останньою краплею стало те, що коли я почала писати про знайомих з Донбасу і що вони мені розповідали, він відповів: «мнє всьо равно, што там гаварят какіє-та люді, я пасматрєл фільм пра Данбас». Думаю, цілком очевидно, куди я його послала.
І таких історій тисячі. Тисячі історій про те, як «харошиє рускіє» просто виправдовуються і рятують свої дупи, бо їх країна зараз в повній жопі.

нашої русофобії все ще недостатньо

Коли я буду заходити в рай, я запитаю у бога:
-господь, нашо ти створив москалів?
І він скаже:
-це щоб з раю потім дивиться як вони горять у пеклі

My feelings can't find a place… It's not an end-of-the-world movie, it's 2022, the 21st century, the center of Europe.

I couldn’t even expect that the liberation of our territory would not be a good new, but the tragedy that befell us all.

It is hard to imagine how these people, my people, might have felt. I can only guess that, Save God, if I were there, I would probably wish I were dead. These crimes are not even against Ukrainians, they are crimes against all humanity, against what the word "humanity" means. This is genocide and atrocity.

I probably won't surprise most of my friends, but there's a small chance that someone who didn't know this before - will read this facts:

The following locations are pictured - Bucha, Irpen, Gostomel (Kyiv region):

- Male civilians of these cities were tortured (remember that we don’t know how long and how brutally they could torture all these people), then killed, shot.
- Girls, women, children (some of them under 10 years old) - were raped (for days), beaten up and then killed.
- There were cases of people set on fire (probably they were alive)
- Many elderly people were also shot
- Even their pets were shot

Of course we are not even talking about the fact that people were under constant bombardment in conditions of humanitarian disaster, without food and water…

If you still have not realized enough the scale of the tragedy - just imagine that the people on the photos - could have been your mother, father, daughter, your love and even your cat…

More than anything, I want every drop of spilled Ukrainian blood to fall heavily on the shoulders of every citizen of this piss-poor fucking hellhole for centuries…